Tags: Шекспир

witch

Шекспир. Сонет 66

    William Shakespeare


    Sonnet 66



Tir'd with all these, for restful death I cry,
As, to behold desert a beggar born,
And needy nothing trimm'd in jollity,
And purest faith unhappily forsworn,
And gilded honour shamefully misplaced,
And maiden virtue rudely strumpeted,
And right perfection wrongfully disgraced,
And strength by limping sway disabled,
And art made tongue-tied by authority,
And folly, doctor-like, controlling skill,
And simple truth miscall'd simplicity,
And captive good attending captain ill:
  Tired with all these, from these would I be gone,
  Save that, to die, I leave my love alone.

    ***


    Вільям Шекспір


    Сонет 66



Мерщій би геть! Я кличу смерть, мов втіху.
Несила жити в цьому світі, де
Між ситими злидар конає тихо,
Довіру щиросерду зрада жде,

Вінчають лаври ницих часто-густо,
Осяйну досконалість топче тьма,
Штовхають цноту до кубла розпусти,
А силу неміч заздрісна лама,

Мистецтву влада затикає рота,
Знавців учена дурість сповила,
І правду зве простацькою голота,
І безпорадне благо — бранець зла.

Мерщій би геть... Та як мені піти,
Коли на самоті лишишся ти!
witch

Шекспир. Сонет 74

    William Shakespeare


    Sonnet 74



But be contented when that fell arrest
Without all bail shall carry me away;
My life hath in this line some interest,
Which for memorial still with thee shall stay.
When thou reviewest this, thou dost review
The very part was consecrate to thee,
The earth can have but earth, which is his due;
My spirit is thine the better part of me.
So then thou hast but lost the dregs of life,
The prey of worms, my body being dead,
The coward conquest of a wretch's knife,
Too base of thee to be remembered,
The worth of that is that which it contains,
And that is this, and this with thee remains.

    ***


    Вільям Шекспір


    Сонет 74



Усе гаразд. Як мене до в’язниці,
З якоï вже немає вороття,
геть звідси поженуть, тобі лишиться
Вкарбоване в рядки моє буття.

Із кожноï строфи твій подих лине.
Я завжди при тобі — оцей сувій.
Хай глина повертається до глини.
Мій дух безсмертний — твій і тільки твій.

Що візьме в нас коса невідворотна,
То здобич хробаків, то донна муть.
Наш сенс, основу, нашу суть істотну
Моï слова над косарем здіймуть.

Лиш вірші варті, плоть душі живоï.
Тож ось вони, навік-віки — з тобою.